Зовнішня пам’ять
Зовнішня пам’ять призначена для тривалого зберігання інформації. ЇЇ реалізовують у вигляді різноманітних пристроїв для зберігання цифрових даних.
Пристрої зовнішньої пам’яті називаються накопичувачами і складаються з двох частин:
- носія — пристрою, на якому зберігається інформація;
- привода — пристрою, призначеного для зчитування інформації з носія та запису інформації на носій.
До пристроїв зовнішньої пам’яті відносяться: накопичувачі на гнучких та жорстких дисках, компакт-дисках, флоптичних дисках, флеш-пам’ять. Пристрої зовнішньої пам’яті характеризуються такими показниками: ємність носія, час доступу до інформації, тобто швидкість запису та зчитування даних, надійність збереження інформації.
Основним пристроєм для зберігання даних є жорсткий магнітний диск (ЖМД, HDD — від англ. Hard Disk Drive), який часто називають "вінчестером". Зазвичай він вбудований разом із дисководом у корпус системного блока, але може бути зовні.
Вінчестер — це кілька твердих круглих пластин, які закріплюються на одному стержні й розташовуються в герметичному корпусі. Ємність сучасних жорстких магнітних дисків — від 40 Гб і вище, наприклад: 400 Гб, 1000 Гб тощо.
Будова вінчестера
Як виготовляють вінчестер
Гнучкий магнітний диск (ГМД, FDD – Floppy Disc Drive), або просто дискета, як носій інформації поступово відходить в минуле. Але ще зовсім недавно вони були незамінними. Їх використовували як масовий дешевий носій даних в основному для перенесення інформації невеликого обсягу з одного комп’ютера на інший. Дискета містить пластину з магнітним покриттям, на яку записується інформація. Щоб запобігти забрудненню і пошкодженням, пластини розміщують в жорстких пластмасових корпусах. Ємність сучасних 3,5дюймових дискет — 1,44 Мб та 2,88 Мб. При використанні дискет потрібно пам’ятати, що з ними треба поводитися обережно: їх треба акуратно, без зайвих зусиль вставляти в дисковод, не можна перегинати, здавлювати, торкатися до відкритих частин магнітного покриття. Звісно, дискети не можна підносити до магніту, не слід допускати потрапляння пилу або рідини на диск. Бажано дискети зберігати у вертикальному положенні в закритих коробках.
Накопичувачі на лазерних (оптичних) дисках призначені для тривалого збереження інформації середнього обсягу (приблизно 800 Мб). Приводом таких оптичних накопичувачів є оптичний дисковод, носієм — CD (Compact Disk — компакт-диск). Спочатку оптичні приводи дозволяли тільки зчитувати інформацію з компакт-диска CD-ROM (Compact Disk Read Only Memory — компакт-диск — пам’ять тільки для читання). Із появою приводів для запису та зчитування лазерних дисків розповсюдженими стали різновиди компакт-дисків — CD-R та CD-RW, які надали можливість для запису інформації на лазерні диски за допомогою комп’ютера. На CD-R (Compact Disk Rеcordable — компакт-диск для запису) інформацію можна записати лише один раз, а на CD-RW (Compact Disk ReWritable — компакт-диск, який можна перезаписувати) — багато разів (до 1000). Час доступу до даних лазерного диска значно менший, ніж для магнітних дисків. Це дозволяє розробникам постійно підвищувати швидкість обертання дисків. За одиницю швидкості береться швидкість обертання аудіо- компакт-диска (150 Кб/с). Приводи СD-ROM так і позначаються: з подвоєною швидкістю —2х (тобто 300 Кб/с), збільшеною у чотири рази — 4х тощо. Сучасні приводи мають швидкість, збільшену в 52 рази (52х). Приводи для читання та запису інформації на CD-RW мають окремі позначення швидкостей для запису, перезапису та читання.
Запис відео, звуку здійснюється на цифрові диски — DVD (Digital Versatile Disk — цифровий диск), які за сутністю є вдосконаленням CD-ROM. Запис та зчитування інформації з DVD відбувається за допомогою DVD-привода — дисковода. DVD-диски можуть зберігати до 42 Гб інформації, найпоширенішими є DVD-диски ємністю 4,7 Гб.
Як працює CD-привід.
Як створюють компакт-диски.
Останнім часом як пристрій зовнішньої пам’яті широко використовується флеш-накопичувач (флешка, флеш-пам'ять, usb flash drive) - це зручний і компактний носій інформації, що підключається практично до будь-якого персонального комп'ютера або іншого устрою, що зчитує (принтер, сканер, факс ...) через стандартний роз'єм USB.
Дані у флеш-пам’яті зберігаються в комірках-транзисторах особливої будови. Фізичний розмір сучасних флешок: 3 - 7 см; при цьому вага: 10 - 60 грам. Витоки популярності флеш-накопичувачів можна сміливо віднести до початку XXI століття. Цьому сприяла їх компактність, легкість перезапису інформації, зручність в обігу, великий об’єм пам'яті (до 128 Гб на сьогоднішній день), низьке енергоспоживання, висока надійність збереження інформації. Основне призначення флешок - збереження, перенесення і обмін інформацією, резервне копіювання даних, завантаження операційних систем та багато іншого.
Назву цій пам’яті було надано компанією Toshiba під час розробки перших мікросхем флеш-пам’яті (від англ. flash — спалах, миготіння, короткий кадр) у 80-х роках ХХ століття) для підкреслення швидкості видалення даних.
Стандартний флеш-накопичувач має прямокутну витягнуту форму і знімну кришку, що закриває роз'єм USB. Нестандартні флешки можуть мати різноманітні оригінальні форми та додаткові спеціальні можливості.